КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЖІНОЧОЇ ЗЛОЧИННОСТІ
ДИССЕРТАЦИЯ ЖІНОЧА ЗЛОЧИННІСТЬ ЯК КРИМІНОЛОГІЧНА ТА СУСПІЛЬНА ПРОБЛЕМА
Жіноча злочинність та її вивчення в історії розвитку кримінологічної
науки
Жіноча злочинність здавна привертала увагу кримінологів, її досліджували найвидатніші юристи, соціологи, антропологи, лікарі минулого і початку теперішнього століття. Але як самостійна проблема вона почала визначатись лише в останні роки. Це скоріше за все пов'язано з накопиченням і збагаченням кримінологічної інформації, прагненням не тільки заглибити, але й поширити масштаби досліджень. Виникнення жіночої злочинності як самостійної проблеми визначається логікою розвитку кримінології, потребами громадської практики, в першу чергу масштабами і небезпечними наслідками антисуспільних діянь жінок /1, С. 7/.
Особливості жіночої злочинності значною мірою визначаються специфікою способу життя жінок, своєрідністю їх діяльності, соціальних позицій та ролей. Разом з тим ця злочинність відбиває загальні закономірності в цілому та її зміни. Вона може розглядатися як самостійний вид, або підсистема загальної злочинності /8, С. 45/.
Статистичні дані відображали і відображають досить стійку закономірність - чоловіча злочинність в декілька разів перевершує жіночу. Численні дослідники цього явища шукали пояснення причин значно меншої чисельності злочинів, вчинених жінками, у порівнянні з чисельністю злочинів у чоловіків в біологічній, соціальній та моральній сферах. Існували і численні теорії, прихильники яких стверджували, що тільки у сполученні однієї сфери з іншою можна визначити різницю у злочинності чоловіків і жінок.
Якщо прослідкувати історію розвитку досліджень жіночої злочинності, то можна зазначити безперервний процес встановлення одних зв'язків і відкидання інших, функції яких вже вичерпані.
В цьому розділі ми спробуємо показати розвиток жіночої злочинності, починаючи з періоду становлення кримінології і закінчуючи сьогоденням. На жаль прослідкувати повну і чітку картину розвитку динаміки, структури та інших показників злочинності жінок за великий проміжок часу на одній визначеній території неможливо, тому що такі відомості існують для різних територій і не за весь час, а лише за певні окремі періоди. Ось чому нам доводиться розбити час, що минув з початку становлення кримінології і до теперішніх днів на окремі періоди: 1) період становлення кримінології (друга половина ХІХ століття); 2) дореволюційний період (1890 -1917рр.); 3) період розвитку кримінології після Жовтневої революції 1917 і до 1950р.; 4) період розвитку кримінології з 1960 по 1990р.; 5) період розвитку кримінології з 1991 і закінчуючи 1998р.
У різні періоди часу жіночу злочинність, як, зрештою, і злочинність в цілому, розглядали крізь призму численних теорій, що існували на той час.
В період становлення кримінології існував і набував розвитку антропологічний підхід до вивчення злочинця і злочинності. У теоретичній свідомості кримінальна антропологія досить міцно асоціюється з ім'ям Чезаре Ломброзо, який у центр своїх досліджень поставив злочинця. Основна ідея Ч. Ломброзо полягає в тому, що злочинець є особливий природний тип, скоріше хворий, ніж винний. Злочинцями не стають, а народжуються. Це своєрідний, двоногий хижак, якого слід виявити за рядом ознак і ізолювати (або знищити).
З усіх робіт Ч. Ломброзо у нас викликає інтерес його робота «Женщина преступница и проститутка», в якій вчений наводить багато цікавих фактів про жіночу злочинність і дає характеристику жінки-злочинниці /9/.
Вивчивши анатомічні особливості жінки Ч. Ломброзо оголосив її як ту, що стоїть на більш низький сходинці органічного розвитку і дійшов висновку, що жінка повинна бути більш злочинною, ніж чоловік. Проте дані кримінальної статистики свідчили про протилежне, і Ч. Ломброзо пояснював це тим, що негативні риси жінки, що виявляються в її злочинності, шукають іншого виходу - в проституції. Він вважав, що до цифр жіночої злочинності слід додати відомості про жіночу проституцію, тому що антропологічне дослідження жінки-злочинниці, а також жінки-проститутки дозволило йому дійти висновку про повну схожість і спорідненість обох явищ. Разом з тим Ч. Ломброзо пов'язував більш низьку інтенсивність жіночої злочинності з особливостями жіночого організму і характеру, природою жінки, в певному ступені з її «біологічною недорозвиненістю».
У своїй книзі Ч. Ломброзо поділяє жінок, що вчинили злочин, на природжених, випадкових і злочинниць по пристрасті і на прикладах розкриває ці типи злочинниць. На його думку, природжені злочинниці - це представниці найбільш повної і абсолютної моральної розбещеності. Зіпсованість жінки більшою мірою відбивається на особливостях її злочинів: їх множинності і жорстокості. Більшість природжених злочинниць вчиняють не одно, а декілька злочинів, які характеризуються особливою жорстокістю. У злочинниць цієї категорії спостерігається також повна відсутність материнських почуттів любові: вони або вбивають свої дітей, або роблять їх співучасниками злочинів; вони мстиві і ненависні. Деякі злочинниці виявляють відносно оточуючих ненависть, для якої нема ніяких причин і яку можна пояснити лише їх природженою злобністю. Хоча, як відмічає Ч. Ломброзо, нерідко у природжених злочинниць можна спостерігати пориви надмірної доброти і в більшості випадків вони дуже релігійні. На думку автора, природжені злочинниці не завжди самі виконують свої злочини. Часто, якщо вони не володіють фізичною силою або через інші причини, вони підмовляють кого-небудь на скоєння задуманого злочину. Характерною їх рисою є незвичайна впертість, з якою вони заперечують свою провину, хоч поряд з цим у них інколи спостерігається неочікуване добровільне намагання викрити себе.
Поряд з природженими злочинницями є інша, значно більша група злочинниць, хибність яких порівняно незначна і у яких не відсутні такі риси, як сором'язливість і материнський інстинкт. Ця категорія злочинниць, на думку Ч. Ломброзо, часто піддається навіюванню, спокусі, тощо. Вони занедбані у дитинстві дівчатка або ті, які виросли без нагляду, після вчинення одного злочину перетворюються із випадкових у звичайних злочинниць.
Випадкові злочинниці вчиняють дітовбивства і злочини проти власності. Такий злочин, як дітовбивство, частіше за інший є наслідком страху перед ганьбою і громадською думкою, а іноді реакцією на погане ставлення і приниження людської гідності жінки. В містах такі злочини приховати легше, і тому там дітовбивства зустрічаються рідше, ніж в селах. Нижче наведені дані, які відображають кількість дітовбивств, вчинених жінками у містах і селах /9, С. 510/:
1851 - 1855 рр. 1875 - 1880 рр.
Во Франції в селах 32 35
в містах 21 22
В селах В містах
В Італії 1885 р. 34 17
1886 р. 40 19
1887 р. 32 18
1888 р. 37 20
Злочини проти власності часто є наслідком спокуси, якій не може чинити опір навіть нормальна жінка. Загалом, як пише Ч. Ломброзо, це крадіжки з магазинів, з усіляких виставок і домашні крадіжки, які вчиняють служниці.
І нарешті, третя категорія злочинниць - це злочинниці по пристрасті, які наближаються як до природжених злочинниць, так і до випадкових. Автор описує цих злочинниць як осіб, у яких переважають чоловічі риси характеру і афекти доброти, які у них проявляються навіть сильніше, ніж у нормальних жінок. Пристрасть у них слугує мотивом злочину: це чи любовна пристрасть, чи пристрасть до вбрання і розкоші. На думку Ч. Ломброзо, походження злочинів по пристрасті сховано в почуттях виключно егоїстичних, як, наприклад, в ревнощах, заздрості, тощо.
Сучасний стереотип сприйняття наукового дослідження Ч. Ломброзо звичайно має негативний характер, але не зважаючи не первісну невірність своїх поглядів на дану проблему, які ґрунтуються на буцімто природжених злочинних ознаках, кримінологія все ж чимало завдячує йому в тому, що він замислився над причинами злочинної поведінки. Ч. Ломброзо вперше поставив у центр наукових досліджень людину, яка вчинила злочин. Він же започаткував систематичне вивчення жінок-злочинниць. Його вчення зробило величезний вплив на наступні пошуки в цій галузі. Висунуті ним положення про злочинність жінок викликали жваву дискусію і тим самим сприяли подальшим науковим пошукам.
Одним з послідовників Ч. Ломброзо був його співвітчизник Е. Феррі. На відміну від Ч. Ломброзо Е. Феррі був більш послідовним, його погляди впродовж творчого шляху не зазнавали радикальних змін; він розглядав злочини як продукт трьох родів природних факторів: антропологічних, фізичних і соціальних, причому соціальними факторам Е Феррі надає значну роль /10, С. 178/.
Однак незважаючи на прогресивні порівняно з представником антропологічної школи висловлювання щодо жіночої злочинності і жінок-злочинниць, Е. Феррі приєднується до думки Ч. Ломброзо про те, що жінки більш злочинні, жорстокі, вперті і виявляють менше каяття, ніж найлютіші злочинці-чоловіки. Він також вважає, що жінки менш чутливі, і гадає, що це у них через виконання материнських функцій, які забирають занадто багато сил, що затримує їх біологічний розвиток і за своїм психічним розвитком вони перебувають між дитиною і дорослим /11, С. 47 - 48/.
Слід зазначити, що представники антропологічної школи часто наділяли жінку непривабливими рисами. До цих рис належать нібито притаманні їм підступність та нечистоплотність у поведінці. Жінці приписували первісну гріховність, у ній вбачали джерело розпусти. Такі погляди відповідали значенню, яке ця школа приділяла анатомічним і фізіологічним властивостям організму, в даному разі жіночого, у механізмі злочинної поведінки.