в мову

Лена 2010 M11 24
522
2
0
0

Щасливиця, я маю трохи неба і дві сосни в туманному вікні. А вже здавалось, що живого нерва, живого нерва не було в мені! Уже душа не знала, де цей берег, уже втомилась від усіх кормиг. У громі дня...

Щасливиця, я маю трохи неба
і дві сосни в туманному вікні.
А вже здавалось, що живого нерва,
живого нерва не було в мені!

Уже душа не знала, де цей берег,
уже втомилась від усіх кормиг.
У громі дня, в оркестрах децибелів
ми вже були, як хор глухонімих.

І раптом, – Боже! – після того чаду
і тарапати, рівної нулю, –
я чую дощ. Він тихо плаче правду,
що я когось далекого люблю.

І чую тишу. І співають птиці.
Проходять люди гарні і незлі.
В пахучій хмарі дощової глиці
стоїть туман, як небо на землі.

Пасуться тіні вимерлих тарпанів,
навшпиньки ходять сутінки і сни.
Весна підніме келихи тюльпанів, –
за небо вип’ю і за дві сосни!

Оцените пост

0

Комментарии

0
Спасибо, очень красиво
0
бежать-бежать и вдруг услышать. увидеть. прочесть
стоп
тишина
Показать комментарии