Yvision.kzYvision.kz
kk
Разное
Разное
399 773 постов41 подписчиков
Всяко-разно
0
07:33, 18 апреля 2011

Форма трудового договору

Диссертация - Юридичне оформлення укладення трудового договору

 

Загальний порядок укладення трудового договору

 

Констатуючи основне значення угоди в структурі підстав виникнення трудових правовідносин, хотілося б зупинитися на моменті та способах укладення трудового договору – одних з найбільш проблематичних питань, наскільки про це можна зробити висновки, аналізуючи законодавство та наукову літературу.

КЗпП України не містить чіткої і ясної вказівки на умови, за яких трудовий договір вважається укладеним і набуває тим самим значення юридичного факту. Загальний порядок укладення трудового договору визначено у ст. 24 КЗпП України. Однак зміст цієї статті настільки суперечливий та непослідовний, що якби на практиці довелося керуватися лише цією нормою при укладенні трудового договору, то, очевидно, зробити це було б нелегко. Навіть Пленум Верховного Суду Украї­ни, намагаючись визначити єдиний підхід щодо момен­ту укладення трудового договору, обмежився тільки вка­зівкою на виданий наказ та фактичний допуск до робо­ти як юридичні обставини, після яких договір вважається укладеним.

КЗпП України також не визначає момент вступу трудового договору в силу. Одним словом трудове законодавство, не говорить про те, що розуміється під укладенням трудового договору. Неясність, нечіткість правового регулювання цих питань, на яку в різний час вказували в юридичній літературі, негативно позначається на правозастосовчій діяльності й у кінцевому результаті порушує права працівника.

Укладенню трудового договору присвячені статті 21 і 24 КЗпП України, зі змісту яких випливає, що трудовий договір є угодою між працівником і роботодавцем з найбільш важливих його умов. Момент же укладення договору побічно випливає з ч. 3 ст. 24 КЗпП України: фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору, незалежно від того, чи був прийом на роботу належним чином оформлений. Іншими словами, оформлення трудового договору згідно з ст. 24 КЗпП України здійснюється шляхом видання наказу, розпорядження роботодавця, що повідомляються працівнику під розписку. Якщо ж наказу (розпорядження) немає, трудовий договір вважається укладеним, якщо:

(1) досягнуто угоди,

(2) їй надана необхідна форма,

(3) працівник фактично допущений до роботи.

Законодавець виходить із триєдиного, як загальне правило, змісту поняття укладення трудового договору: якщо в наявності є угода та їй надано установленої форми, трудовий договір не вважається укладеним, поки працівник реально не почав трудову діяльність. Саме той факт, що працівник приступив до роботи, і є свідченням реального існування трудового договору.

Подібне розуміння змісту укладення трудового договору обстоюється і в науці трудового права. Як пише Н. Брилліантова “трудовий договір вважається укладеним, якщо працівник розпочав виконання роботи з відома чи за дорученням особи, що володіє правом прийому на роботу.”

Для укладення трудового договору, як правило, недостатньо тільки досягнути угоди, а потрібно ще і вчинити дію – надати роботодавцю здатність людини працювати. Адже мета трудового договору й інтерес його сторін – у реальній роботі, фактичній трудовій діяльності, і правовому регулюванню піддається, як відомо, не тільки результат, але весь процес праці, починаючи з першого дня роботи. Можна дійти згоди, надати їй необхідної форми і визначити дату початку, що відрізняється від моменту угоди, однак про укладення договору можна говорити з моменту фактичного початку виконання трудових обов’язків. Таким чином, трудовий договір може бути визнаний реальним, якщо розуміти під його укладенням:

а) досягнення угоди у встановленій формі;

б) фактичний початок роботи, яким за логікою речей, “lege artis”, повинне закінчуватися укладення договору.

Однак прихильники цієї позиції уточнюють, що “реальність” трудового договору, незважаючи на, здавалося б, переконливість доводів на її користь, не є абсолютною. Справа у тому, що в силу своєї соціальної спрямованості трудове право не може бути настільки ж неупередженим у регулюванні відносин, пов’язаних із працею, як цивільне, яке, “незважаючи ні на кого”, однаково захищає інтереси сторін договору. Тому в деяких випадках, щоб не поставити працівника у свідомо гірше становище у порівнянні з роботодавцем, моментом укладення трудового договору вважається момент підписання його сторонами, а не фактичний початок роботи. Як правило, про це прямо вказується у нормативному акті.

Існують й інші думки. У літературі, зокрема, у підручниках з трудового права останніх років, укладення трудового договору трактується по-різному. На думку А. Пашкова “трудовий договір вважається укладеним, коли сторони домовилися зі всіх його істотних умов, у тому числі обов’язкових і факультативних. Така домовленість повинна бути зафіксована у вигляді письмової угоди”. Ю. Орловський вказує, що “укладення трудового договору не означає фактичне виконання трудових обов’язків ... усі правові наслідки, пов’язані з виникненням трудових відносин, визначаються з дня початку роботи” Як бачимо, позиції науковців зводяться до двох підходів: укладення трудового договору пов’язується або з фактичним початком роботи, або з досягнутою угодою. В останньому випадку фактичний початок роботи залишається ніби за межами змісту цього поняття.

Як відомо, за моментом виникнення цивільно-правові договори поділяються на консенсуальні та реальні. Для консенсуальних договорів достатньо досягнення згоди сторін з істотних умов договору та надання йому необхідної (конститутивної) згідно із законодавством форми; реальний договір вважається укладеним, окрім того, із вчиненням певної дії, наприклад, – передачею майна (ст. ст. 638, 640 чинного ЦК України). До того ж для укладення реального договору саме цей факт є визначальним, незалежно від того, чи співпадає з ним по часу угода. Для укладення консенсуального договору достатній один юридичний факт – договір як досягнута угода, а для реального – потрібно два юридичних факти, юридичний склад: договір плюс дія, що також має юридичне значення.

Наука цивільного права розглядає консенсуальний договір як легальну презумпцію. Її поява обґрунтовується тим, що консенсус – необхідний мінімум для договору, а передання майна або вчинення іншої дії – доповнення до нього, що є необхідним тільки для певних видів (типів) договорів. Причому сторони не можуть за власною ініціативою трансформувати договір, що згідно з законом є консенсуальним, в реальний договір і, навпаки, реальний у консенсуальний.

Отже, реальність чи консенсуальність договору є його внутрішньою змістовною характеристикою, що залежить від суті інтересів кожної з сторін і відповідної мети договору. У цивільному законодавстві договір формується як консенсуальний, якщо його метою є одержання речі, роботи чи послуг і відповідно у подальшому в одержанні винагороди. У решті випадків, коли предметом договору є вчинення певних дій щодо майна, законодавець обирає модель реального договору.

Вважаємо, що трудовий договір як підстава виникнення трудових правовідносин – це завжди двостороння, відплатна і консенсуальна угода. Взаємні права і обов’язки обох сторін, що є результатом виявлення їхньої волі, передбачають виконання роботи за відповідну плату, а укладення угоди відбувається за фактом порозуміння сторін. Реальне виконання угоди не впливає на стан її укладення і від нього не залежить виникнення трудових правовідносин. Трудовий договір є так званою угодою intuitu personae, що передбачає існування специфічного взаємозв’язку між роботодавцем і найманим працівником, зумовленого необхідністю особистого виконання працівником роботи визначеної угодою сторін.

0
236
1